Осінь патріарха. Чому Білорусь рано чи пізно опиниться у Європі

Геть від Москви / Getty Images

Як Олександр "передостанній диктатор Європи" Лукашенко веде свою країну до демократії.

Комусь могло б здатися, що Білорусь є стовідсотковим сателітом Росії. І дійсно, за бажання можна намалювати стереотипну картину. Незмінний голова держави, що мріє про безсмертя та шукає варіанти подовження терміну свого правління. Чиновники, які вдало примостилися до білоруської версії Великого Кормчого, намагаються якомога міцніше пустити коріння у регіонах. Курс місцевої валюти до долара падає настільки стрімко, що плебс перестав звертати увагу на спортивні поразки… Але якщо придивитися ретельніше, то поточна ситуація виявиться значно цікавішою.

Олександр Лукашенко на момент перетворення на політика державного значення не був чиновником державного масштабу. Він був лише головою радгоспу, який навчав усіх консервувати огірки, правильно користуватися природними добривами та раціонально використовувати земельні ресурси. Майбутній незмінний диктатор в середині дев’яностих здавався компромісною фігурою, яка ненадовго затримається на троні і допоможе зміцнити позиції головним гравцям на білоруському політичному фронті. Але Олександр Григорович зненацька виявився реінкарнацією молодого Леоніда Ілліча – доки ділки, які вмостили на керівну посаду нібито прохідну фігуру, розподіляли сфери впливу на папері, фігура ця раптово перехопила ініціативу, миттю прибрала вбік своїх кураторів та почала керувати самостійно. І керує вже двадцять два роки, не особливо звертаючи уваги на рухи та думки східних сусідів.

Але раптово виявилося, що Лукашенко звертає увагу на вчинки та думки західних сусідів. І не лише сусідів, до речі – наскільки б далеко Америка не знаходилася від Білорусі, але учорашній диктатор намагається прислухатися до Вашингтона та не ганяти хвилю в той бік, який не подобається Заходу. Ще чотири роки тому президента колишньої (а хіба колишньої?) БРСР та голову національного олімпійського комітету Білорусі в одній особі не пускали на Олімпіаду до Лондона як персону нон ґрата. Тим не менш, зараз Лукашенко раптово виявився цілком респектабельним вождем, з якого досить квапливо знімають санкції та навіть надають певні привілеї. Що ж сталося?

Можна за бажання щонайменше звернути увагу на останні публічні виступи незмінного лідера білорусів. Він говорить про те, що справжні високі технології зараз наявні лише на Заході, а без них не можна рухатися вперед. Він говорить про те, що найбільш досконала економічна система існує на Заході, і саме на неї треба рівнятися. Чути подібні речі від людини, яка ще вчора в історичній перспективі була ближчою до Кім Ір Сена, ніж до Конрада Аденауера, дещо дивно. Але якщо проаналізувати останні дії дещо карикатурного східноєвропейського диктатора, то деякі речі стають дуже зрозумілими.

Чимало західних експертів останнім часом зауважували, що Олександр Григорович готує трон, свиту та володіння для Миколи Олександровича. Звичайно, некоронований король може померти раніше, ніж кронпринц дозріє до статусу правителя та буде готовий притискати підлеглих до стіни (а саме за цими принципами Лукашенко виховує свого головного нащадка). Але швидше за все станеться так, що володар колоритних вусів та колишньої БРСР одного чудового дня організує прес-конференцію, під час якої намагатиметься максимально правдоподібно виконати партію, яка ідеально вдалася Борису Єльцину 31 грудня 1999 року. "Батько усіх білорусів" цілком може пожалітися у прямому ефірі на шалену втому та назвати її головною причиною несподіваної відставки. Навряд чи хтось показово плакатиме, оскільки колишній голова радгоспу "Городець" піде зі своєї посади живим, здоровим та навіть без жодних проблем статевого характеру. Але питання світлого білоруського майбутнього довгий час буде відкритим.

Лукашенко розуміє це краще за будь-кого. Все-таки він керував натуральним господарством, а не міністерством вугільної промисловості. До того ж він є майже ідеальним батьком, якщо робити висновки з численних публічних заходів. Хто б не став його наступником – невідомий широкій публіці чи позашлюбний, але такий схожий на батька син, але Григорович не дасть східному сусідові остаточно підім’яти під себе своїх колишніх вже підданих. Хоча б тому, що колишні вже піддані йому цього не пробачать. Причому мова тут як про канонічних білоруських опозиціонерів, які усіма силами намагаються зберегти білоруську мову та білоруську культуру, так і про російськомовних люмпенів, які нібито готові схилити голови перед будь-яким господарем. Але правда у тому, що навіть мешканці Гомеля, Бобруйська та міст, що розташовані на кордоні з Росією, живуть краще за мешканців умовного Брянська чи Смоленська. А про мешканців Бреста чи Гродна і поготів говорити не варто – близькість Польщі впливає там абсолютно на все.

Саме тому "передостанній диктатор Європи" зараз смикається у бік Євросоюзу. І у Брюсселі це теж чудово розуміють. Скільки б Білорусь не годувала Росію ананасами, сьомгою та креветками нібито власного виробництва, але одного чудового дня білорусам таки доведеться звернути увагу на цивілізований світ. Так, навіть тим, кому до кордону з Росією ближче, ніж до кума у сусідньому селі.

Так що додати тут лишається тільки одне – Жыве Беларусь!

У якості післямови - вірусне відео с Мінська

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!